Історія села

Анкетна довідка по населеному пункту

Верхньопокровської сільської ради – село Верхня Покровка

Найменування села – Верхня Покровка – теперішня офіційна назва населеного пункту Верхня Покровка.

Раніше село поділялося на дві частини: Перша Верхня Покровка та Друга Верхня Покровка.

Кожна з цих частин мала свою неофіційну назву. Перша Верхня Покровка називалася Казначеевкою, а Друга Верхня Покровка – Макарівкою.  З розповідей старожилів відомо, що назва села виникла приблизно в 1828 році, коли в селі була побудована церква, яку відкрили в престольний день Покрови – 14 жовтня. На честь відкриття церкви село спочатку називалося Покрова, а пізніше Покровка, Верхня Покровка.

Про історію виникнення населеного пункту існують розповіді: – нібито окремі поселення виникли понад 300 років тому. Розповідають, що багатий поміщик в момент полювання потрапив у ці місця. Невелика, але повноводна річка, багаті пасовища, родючі землі – все це привернуло поміщика і він через деякий час у ці місця поселив своїх кріпаків. Ці кріпаки були переселенці з села Покровка Воронезької губернії.

Існують і інші оповідання, згідно яким історія виникнення села сягає в глиб 17 століття, тобто 1600-1630 роки. З історичних даних і розповідей старожилів відомо, що заселення краю, як і всієї Старобільщини, відбувалося за рахунок біженців, які втікали від нестерпної експлуатації своїх поміщиків з різних місць центральних районів Росії.

Ці біженці розташовувалися окремими невеликими групами маленьких будівель. І кожен такий куточок мав свою назву. Це були: Раївка, Пурдівка, Макарівка, Семенківка, Домарівка. Поступово всі ці куточки злилися в одне село, в якому (як вже було сказано) в 1828 році була побудована церква і день її відкриття став престольним днем у селі Верхня Покровка – Покрови 14 жовтня. Це релігійне свято жителі села святкують дотепер як престольний день. Церква в селі існувала до 1930 року. Потім цю будівлю було зроблено зерноскладом, а з 1952 до 1976 років була сільським клубом.

Поблизу села на відстані 6 км на південь був розташований хутір Крильцівка пізніше – хутір Воскресенський. На землях села і хутора були поля, які називалися: Кир’яново, Солдатське, Манжосово, Кармазіно, а балки, які проходять через ці поля називалися: Крутий яр, Семенків яр, Попов (великий і малий) яр, Граків (великий і малий) яр, Кармазін яр, Морозов яр. Назва цих балок збереглося й донині.

В північній частині села до теперішнього часу існує Біла криниця. На території села була повноводна річка – Гнила Плотва. Зараз це невеликий рівчачок.  Протікає річка з північного сходу на південний захід. Глибина її незначна, приблизно від 50 см до 1,5 метра, течія вільна, ширина річки – до 2-х метрів, вода прозора, прісна, має запах болота. Береги річки болотистого характеру, порослі очеретом, окугой, місцями – лозою, вербою. Береги низькі, вони не утворюють рівної річкової заплави. Дно річки вкрите мулом наносного характеру.

У період великих дощів та весняних паводків цей рівчачок виходить з берегів, затоплюючи прибережні низькі місця, але вода проходить спокійно, не приносячи ніякої шкоди для населення. Мости через цю річку низенькі, маленькі і під час розливу заливаються водою.

В східній частині села (в районі колишнього вівчарника) був великий водний джерело – ключ півтора-два метри в діаметрі. Протягом всієї річки по селу є близько 40 таких ключів, в тому числі і Біла криниця. З цього великого джерела і почалася річка Гнила Плотва і підживлюють її всі ці 40 ключів.

За розповідями старожилів з цього великого джерела вода вирувала ключем. Цю криницю забивали хвилею, шубами, щоб люди могли користуватися городами. Якщо відкрити всі ці джерела, то може утворитися велика річка. Взимку цей рівчак замерзає. Поблизу річки ростуть верби, біла береза, терен, бузина, шипшина та інші чагарники. У річці водяться раки, щуки, окуні, ласки, бобри, водяні щури, дикі качки. На дні і по берегах річки росте багато водяних рослин: ряска, очерети, окуга, осока, лугова трава.

Річка ділить село на дві частини – північну і південну. Північну частину складають горби і яри глибиною до 10 метрів. Південна частина більш плоска, рівна з нахилом на північ. Вся земля розташовується поблизу села, засівається

різними культурами, земля в основному чорнозем. У лісозахисних смугах росте біла і жовта акації, маслина, шовковиця, дуб, дикі яблуні, груші, клен, ясен. В лісі, і в степу багато птахів: дятел, синички, снігурі, горобці, шпаки, граки, галки, ворони, жайворонки, ластівки, солов’ї, зозулі, шуліки різні. Ця місцевість належить до степового поясу і помірно континентального клімату.

У минулому поселенці села були кріпаки, але очевидно в селі Перша Верхня Покровка (Казначеївка) були й казенні люди, так як там була скарбниця. В період кріпацтва в селі були поміщики: Раєвський, Усков, Кармазін.

У 1988 році в селі було відкрито дві школи, розташовувалися вони в кількох хатах, а в 1910 році почалося будівництво шкіл і в 1912 році вже були побудовані дві школи. Побудовані школи з цегли, виготовленого вручну з піску та червоної глини. Обидві школи почали працювати 15 жовтня (після Покрови) 1912 року. У школах в основному навчалися діти заможних сімей.

В 1928 році в школі була створена піонерська організація, а в 1930 році в селі була створена комсомольська організація, секретарем якої був Домарєв Єгор Лазорович. Головним завданням комсомольської організації було – охорона молодого колгоспу від диверсій куркулів, які тоді відбувалися на території нашого села. Створювалися молодіжні загони, їх очолювали комсомольці і вони проводили нічне чергування по селу. Комсомольці вели боротьбу з неписьменністю, школу лікнепу вів Домарев Єгор Лазорович.

Жителі села займалися сільським господарством і тваринництвом. Поміщик Кармазін мав 1000 десятин землі та вальцьові млин, а поміщик Манжос мав 500 десятин землі.

У 1910-1915 роках селяни піднімали бунти. Серед населення були організатори, які розповсюджували нелегальну літературу, проводили підпільну роботу серед молоді. В 1917 році поміщики Кармазін і Манжос втекли за кордон, залишивши все своє добро.

В селі був штаб діючої Червоної Армії. Село декілька разів переходило з рук у руки. У той час на території села діяли банди. З них найчисленніша була банда Махна.

На відстані 6 км (як уже говорилося) на південь від села знаходився хутір Воскресенський, який за розповідями старожилів виник переселенців тієї ж Воронезької губернії. Поміщик Воскресенський поміняв своїх трьох собак на три сім’ї кріпаків одному з поміщиків Воронезької губернії, який приїздив погостювати до Воскресенського. Йому сподобалися породисті собаки і вони домовилися про обмін. За трьох породистих собак привіз поміщик Воскресенському три сім’ї кріпаків: Поляковы, Сичови і Жиліни. Поміщик поселив їх за 6 км від села на своїх землях. Так виник хутір Воскресенський.

Собаки дійсно були породисті, було їх багато, жили вони всі в приміщенні. Годував поміщик собак краще, ніж кріпаків. А коли собака подыхала, то Воскресенський наказував своїй служниці, щоб вона голосила за собакою, як за покійником. Служниця корилася господареві, голосила і голосила: «Та хоч би тобі, сучий син, так хотілося голосити, як мені по твоєму псу».

Поблизу хутора був один відруб, де жила вдова по кличці Ясениха, прізвище її Правенькая Ганна Йосифовна. У неї було троє дітей. Чоловік був убитий на фронті в 1914 році. Була у неї земля, худоба, коні. Тримала вона двох працівників: чоловіка і жінку. У страху жила Ясениха в період набігів махновців. Але вони її не чіпали, забрали тільки породистого жеребця.

Одного разу, коли її працівники в суботу пішли додому, бандити увірвалися в її будинок, всіх їх загнали на піч, а дівчинку років 12-13 змусили приготувати їм вечерю. Коли бандити наїлися, вони перестріляли всю сім’ю Ганни Правенькой, забрали все, що було в хаті і на подвір’ї, повантажили на хазяйські вози й поїхали. Але серед убитих на печі все ж залишився живий хлопчик. І хоча бандити забили двері, хлопчик вибив вікно і побіг полем в Суханівку просити про допомогу. Жителі села Сухановка пішли на захист. Сміливці сіли на коней і зробили погоню. Спіймали цих бандитів біля Титарівського лісу. Їх судили і вони отримали по заслугах.

Радянська влада в селі була відновлена в 1920 році. Перша організація мала назву «Комітет незаможних селян», головою цього комітету було обрано Черкасова Семена Федоровича. Організована і сільська рада одна на два села і хутір Воскресенський, головою якої був обраний Живага Андрій Микитович, який пропрацював один рік і його засудили за вбивство сім’ї  Кириленко. Нібито батько Кириленко і два його сини: Давид і Свирид вкрали у Шкуренко Миколи Павловича в’язку соломи. Але ніхто цього не бачив, а голова з іншими жителями влаштував ним самосуд. По-звірячому знущалися і били поки не вбили. За вбивство голову та його помічників засудили до п’яти років позбавлення волі. Народ склав частівку: «За в’язаночку соломки – поклали три головки»

З жовтня 1928 по травень 1930 років проводилася організація колгоспів у селах Верхня Покровка та хуторі Воскресенському. Остаточна дата утворення колгоспів – 20 травня 1930 року. Було організовано п’ять колгоспів і одна комуна.

Куркулі чинили опір, всіляко намагалися заважати в організації колгоспів, але був створений великий актив села, на чолі якого була партійна організація у складі п’яти осіб. До цього часу збільшилася вже і комсомольська організація і називалася вона Верхньопокровська територіальна комсомольська організація.

У 1927 році на території Верхньопокровскої сільської ради було утворено дві сільські ради:  І-Верхньопокровська сільська рада і ІІ-Верхньопокровська сільська рада. Всього по сільській раді в той час було 772 селянських господарств.

У 1931-1932 роках колгоспи ще матеріально не зміцніли, колгоспники працювали вручну на волах і конях. Землі були дуже засмічені, а в 1932 році погодні умови були дуже поганими, тому 1932-1933 виявилися неврожайними, був голодний рік. Багато сімей в цей час виїхали в райони Донбасу, багато людей в селі вимерло з голоду. По 25 чоловік за день закопували в могилу.

 Пізніше в документах Старобільського районного державного архіву у фонді «Виконком Верхньопокровської сільської ради народних депутатів» в наглядовій справі значиться історична довідка виконкому Верхньопокровської сільської ради депутатів трудящих, в якій сказано, що відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11 серпня 1954 року про укрупнення першої і другої Верхньопокровських сільських рад депутатів трудящих і створення єдиного виконкому Верхнепокровскої сільської ради депутатів трудящих», друга Верхньопокровська сільська рада с 11 серпня 1954 року поєднав свої функції з виконкомом першої Верхньопокровської сільської ради депутатів трудящих і почала виконувати свої обов’язки як виконком Верхньопокровської сільської ради депутатів трудящих.